Голокост. Біль і пам’ять

«Пам’ять про Голокост необхідна, щоб наші діти ніколи

не були жертвами, катами або байдужими спостерігачами»

І. Бауер

У 2005 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 60/7 “Пам’ять про Голокост”, що проголосила 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту. Саме 27 січня 1945 року визволили в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі. За час існування цього концтабору у ньому загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 мільйона людей. За загальними оцінками, жертвами масового знищення євреїв під час Другої світової війни, разом з 4,5 мільйонами дорослих, стали 1,5 мільйона дітей. Офіційно визнано, що від 5,5 до 6,1 мільйони євреїв було вбито протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйони на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Три мільйони осіб було вбито в газових камерах, близько двох мільйонів розстріляно, інші були вбиті іншими методами, померли від голоду, виснаження, примусової праці або екстремальних життєвих умов, в яких вони були змушені перебувати.

На сьогодні, Голокост – це уособлення людських страждань і абсолютного зла, універсальний символ трагічної події для всього людства. «Голокост, що призвів до винищення однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість»